Якою буде нова українська школа? Які виклики стоять перед директорами опорних шкіл і наскільки успішно вони з ними справляються? Як відбувається управління фінансово-економічною діяльністю школи в нових умовах? Ці та багато інших питань обговорювали учасники пленарного засідання Всеукраїнського клубу «Директор школи», днями зібравшись у Києві.
Головний меседж, що лунав від директорів і столичних, і сільських шкіл, – зміни нас не чекатимуть. В отриманні нових знань і нових навичок проактивними мають бути всі – учителі, директори, фахівці з управління освітою.
У ногу з Давосом
Бачення того, яким має бути директор, наприклад, опорної школи, нині тільки формується. Але, використовуючи досвід перших опорних шкіл, в Університеті менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук уже підготували програму опанування основних компетентностей керівника такого навчального закладу – всі охочі можуть отримати ці навички на спеціальних курсах.
Але робота школи повинна орієнтуватися на розуміння і здобуття «навичок майбутнього» сучасним учнем. Топ-десятку навичок, якими мають володіти учні, визначив міжнародний освітянський форум, що пройшов у вересні в Давосі. Завідувач відділу економіки та управління загальною середньою освітою Інституту педагогіки НАПН Людмила Калініченко розповіла, що учень школи у найближчому майбутньому має вміти комплексно вирішувати проблеми, вести переговори, критично мислити, бути креативним, розвивати емоційний інтелект і гнучке мислення тощо. І Концепція нової школи, яку презентувало МОН, на думку Людмили Миколаївни, у більше ніж третині напрямків збігається з напрямами візії Школи 2030, які були представлені в Давосі.
Нові можливості «самостійного» директора
Чи вигідно директору школи самому вирішувати фінансові й кадрові питання школи? Директор школи № 189 Тетяна Оленич переконана: сьогодні – так, вигідно. У цій школі ще в 90-х розпочався експеримент щодо господарської самостійності. Навчальний заклад має власний кошторис, тут ведеться бухгалтерський облік, укладаються угоди з постачальниками та виконавцями робіт. Але справжня управлінська незалежність стала можливою лише у 2014 році, після кардинальних змін у суспільстві.
– Раніше наш кошторис передбачав лише деякі статті видатків: – заробітну плату, харчування, витрати на енергоносії, – розповідає Тетяна Олександрівна. – Якщо й закладали 5–10 тисяч на необхідні роботи, то використати ці кошти ми не могли, оскільки мали борги за енергоносії. У 2014 році ці борги повністю погасили, завдяки держаним субвенціям і місцевим органам влади почали вчасно отримувати заробітну плату. Кошторис, який раніше передбачав на поточні роботи лише кілька тисяч, нині зріс до шістдесяти.
За словами директора, нова електронна система публічних закупівель Prozorro дає можливість озвучувати свої потреби на послуги і дуже швидко знаходити постачальника чи виконавця. Також переходу на самостійне ведення господарства сприяє те, що передача інформації для Державного казначейства, фіскальної служби, Пенсійного фонду здійснюється в дистанційному режимі.
Союзником директорів щодо прозорості використання коштів є і нова система використання публічних коштів Edata. Будь-хто з батьків чи громадських активістів може простежити, скільки грошей виділено для розвитку і функціонування закладу. А також – скільки коштів витратила школа і хто є виконавцем робіт.
Ніхто не шкодує
– Держава і місцева влада забезпечують потреби нашої школи, – каже Тетяна Олександрівна. – Нарешті можемо відмовитися від нескінченних звернень до батьків по гроші. Звісно, за бажання батьки теж можуть допомогти, але їм уже не треба купувати мийні засоби, замінювати вікна і робити дрібний ремонт. Вони можуть придбати те, що потрібно для навчання, чи організувати екскурсії. Директор підсумовує: нині є всі можливості для переходу на самостійне господарювання. Єдиний «мінус» – що додаткове навантаження на директора поки що фінансово не стимулюється.
Утім, попри додаткове навантаження, жоден директор, який перейшов на самостійну бухгалтерію, не хоче повертатися до централізованої системи. У цьому переконана голова Асоціації директорів шкіл міста Черкаси, директор навчального закладу № 28 Тетяна Скорик. Вона розповідає колегам: у кожної школи в місті є кілька рахунків – бюджетний, спеціальний, благодійний і «кошти за дорученням». На останній із них надходять гроші за додаткові платні послуги й оренду приміщень і там завжди є ресурс на розвиток школи. З коштів спецрахунка в Черкасах директори роблять щомісячні виплати вчителям за додаткову роботу з надання платних послуг. З рахунка благодійного фонду можна швидко зняти кошти для екстреної потреби. – Звісно, звітувати за цими рахунками не так уже й просто, – додає Тетяна Андріївна. – Але ніхто не шкодує, що перейшов на самостійну бухгалтерію. У 2016 році школам суттєво допоміг бюджет розвитку міста. У гімназії № 9 нині закінчують утеплення приміщення, у трьох школах будують великі спортивні майданчики з м’яким покриттям, на території кількох навчальних закладів замінили асфальт.
Серед мінусів – повільний перехід на пряму роботу з системою ProZorro. За словами Тетяни Скорик, на відміну від київських шкіл, черкаські працюють із ProZorro через централізовану бухгалтерію, яка збирає заявки. Тому робота часто йде повільніше, ніж могла б.
Коли спонукають батьки
До ініціативності й фінансової незалежності у столиці директорів «підштовхують» батьки. Про це розповідає директор школи № 85 Тетяна Федунова. Каже: батьків хвилює, чому директори не завжди є ініціаторами змін і розвитку школи. Зокрема, чому керівники ЗОШ не ставлять питання про перехід школи на самофінансування.
– У Києві лише деякі школи на самофінансуванні, – пояснює Тетяна Миколаївна. – Але кожен директор школи нині готує запит до районного управління про внесення навчального закладу в план соціально-економічного розвитку. Це – реальна можливість забезпечити розвиток кожного навчального закладу Києва.
Також Тетяна Федунова закликає усіх колег долучатися до участі в новому проекті МОН «Розвиток соціальної згуртованості суб’єктів освітнього процесу». В рамках проекту 250 навчальних закладів напрацьовуватимуть навички партнерських взаємовідносин з батьківськими громадами і громадськими організаціями.
Від авторитарної школи – до дружньої і щасливої
У тому, що реформа освіти відбувається саме у школі (й залежить від активності директора та вчителів), переконаний і заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей. І мета цієї реформи – не механічне введення 12-річки, яка є лише засобом досягнення мети реформи – зміни цілей школи.
– Ми змінюємо авторитарну школу на дружню, радісну, щасливу, – пояснює свою думку Павло Кузьмович. Випускник такого навчального закладу має бути конкурентним на ринку праці й, що не менш важливо, патріотом України і відповідальним громадянином. – Після Революції гідності й початку війни на сході у людей з’явилася відповідальність за ті процеси, що відбуваються у країні, – міркує Павло Хобзей. – Майдан і війна створили українську націю. Нині нас розділяє не мова, а цінності. Основне – чи почуваєшся громадянином країни і чи готовий боротися за розвиток держави.
На жаль, освіта ще не отримує достатніх ресурсів для проведення масштабних перетворень. Значні кошти від міжнародних донорів ідуть на децентралізацію, боротьбу з корупцією тощо, хоча в рамках упровадження децентралізації освітянам вдається реалізовувати і свої проекти. Між тим, саме освіта і культура формують цінності, які можуть змінити країну. Ці нові підходи і цінності закладені в Концепції нової української школи.
Про райони скоро забудуть
У найближчому майбутньому, на переконання Павла Хобзея, в адміністративно-територіальному устрої об’єднані територіальні громади, повіти, великі міста. Райони рано чи пізно залишаться в минулому.
– У нас є бачення доцільності фінансування утримання школи органами місцевого самоврядування – як у західних країнах, – додає заступник міністра. – Щоб у червні ви віддали ключ уряднику і громада готувала школу до нового навчального року. Саме органи самоврядування повинні думати, як створити умови для праці вчителів.
Іноземці, за його словами, дуже дивуються, коли дізнаються, скільки технічного персоналу працює в українських школах. Директор одного з ліцеїв-інтернатів у Голландії під час одного з візитів запитав у гостей із нашої країни про штатний розпис школи. І показав свій, у якому було не більше 5 осіб технічного персоналу.
– Директорові треба повернути можливість займатися навчальним процесом, – переконаний Павло Кузьмович. – Нині у нас мало директорів, у яких на першому місці навчально-виховний процес. Бо «б’ють» за гроші, пожежну безпеку, показники лічильників. У нас «перевернуте суспільство», в якому в директора на першому місці – господарство, а на другому – навчання і виховання. Але винні в цьому аж ніяк не директори.
Щодо 12-річки
Заступник міністра сказав, що минула спроба впровадження 12-річної системи зіткнулася із серйозною проблемою – необхідністю змінити мережу шкіл. Цей виклик стоїть перед освітянами і нині.
– Ми хочемо зробити так, аби за цих самих умов у нас формувалася зовсім інша школа, – продовжує Павло Хобзей. – Звучить майже як «місія нездійсненна». Але я впевнений, що це – можливо. Ми спираємося на тих, хто вже готовий працювати за новими правилами. Я вірю в ці зміни, бо люди хочуть їх відчути і суспільство сприймає їх дуже позитивно.
Світлана Галата, газета «Освіта України»